Пам'ятаємо про Голодомор...
Горить свіча,
І огортається журбою.
Осінній день промерзлою ходою
у серце стука.
Пам'ять про померлих.
Замучених голодним тридцять третім.
"Зроніть сльозу..." Під такою назвою пройшов Вечір - реквієм для студентів 1-го курсу груп Т-11б та Т-12б Лохвицького механіко - технологічного коледжу ПДАА, які разом зі своїм керівником Таранською Аллою Анатоліївною відвідали Заводську міську бібліотеку №1.
На початку Вечора було запалено свічку та прозвучала пісня у виконанні О.Білозір "Свічка пам'яті" на відео - ролику.
Перед студентами з розповіддю виступила наша землячка та блоггер Сачура Єлизавета Григорівна. Свою бесіду вона провела посилаючись на книгу Івана Павленка "Від роду до роду". Ця книга - щира розповідь автора про пережите у 20 ст., зокрема, він розповів про те, як пережив Голод 1932-33 рр. його рід, в якому вцілів лише один син з багатьох. Слід зазначити, що автор спогадів є дальнім родичем самої Єлизавети Григорівни. Було наведено ряд фактів з визнання Голодомору актом геноциду проти українського народу.” Єлизавета Григорівна подарувала бібліотеці один примірник даної книги.
Далі з розповіддю "Сумні факти про Голодомор" виступила перед студентами бібліотекар Єрмакова Л.М.Вона розповіла про те, що середня тривалість життя українців 1933 р. становила 7,3 року в чоловіків і 10,9 – у жінок. Навесні 1933-го від голоду вмирали 17 людей щохвилини, 1000 – щогодини, майже 25 тисяч – щодня. Безпосередньо в період 1932-1933 років загинуло від 4 до 8 мільйонів чоловік.
Більшість загиблих від голодомору – діти! Українці віком від 6 місяців до 17 років становили близько половини всіх жертв Голодомору. Щоб вижити вони мусили порушити найсуворіше харчове табу в традиційному харчуванні українців — вживання м’яса здохлих тварин. Не дотримувались і деяких інших раціональних та ірраціональних заборон. Люди ловили котів та собак, ловили журавлів, лелек, чапель, яких в Україні здавна оберігали, а їхні гнізда ніколи не руйнували. Відомі факти, коли голодні люди, доведені до відчаю, божеволіли й вдавались до канібалізму. Люди їли «хліб», «оладки» і «кашу», зроблені з кропиви та іншого бур’яну. Споживали навіть кінський гній, оскільки там виявлялись цілі зерна пшениці. Видобували з-під снігу жолуді, з яких пекли замінник хліба, іноді додаючи трохи висівок чи картопляних лушпайок. Але згодом радянська влада прийняла закон, згідно з яким було заборонено збирати жолуді, ягоди, груші… Селяни стали споживати мишей, ховрахів, кротів, щурів, їжаків, жаб,птахів, збирали різні личинки, розкопували дощових черв’яків та інших хробаків. Ночами ходили на скотомогильник «викопувати коней, телят, що за день із ферми привезли». «Видирали з гнізд галок і варили з них суп, а то і так їли. На болоті ловили жаб». Їли шкури тварин. Мололи на борошно кістки, підошви із взуття, шкіряні паски, кирзові чоботи і варили з них суп. Готували їжу не тільки з листя дерев, а й з кори. Проте такі сурогатні страви погіршували самопочуття людей, викликали захворювання на різні кишкові хвороби й призводили до смерті. Інформація про отруєння селян надходила звідусіль. Але місцева влада не надавала цьому жодної уваги…
Присутні пом'янули замордованих голодом хвилиною мовчання.
Також для юнацької аудиторії було розгорнуто відкритий перегляд літератури"Нехай не згасне пам'яті свіча". Перед студентами виступила зі змістовним оглядом представлених видань бібліотекар Лисенко Н.О.
На завершення заходу студенти переглянули відеоролик "Ти приніс мені яблуко.." із зазначеною датою проведення акції " Свічка пам'яті" 24 листопада 2018 року о 14:30.
Єрмакова Л.М., зав. бібліотекою №1.
Виконавчий комітет