Олімпіада з креативності у Вроцлаві (Польща) або ще один крок до себе
Я уже не уявляю себе без незвичайних проектів, ініціатором і провідною зіркою, яких незмінно є методист Малої академії наук України, кандидат філософських наук Кравченко Юлія.
З 10 по 14 березня 2018 року я мала нагоду взяти участь у складі команди МАНу у Міжнародній Олімпіаді з креативності у м. Вроцлав (Республіка Польща) на запрошення Фундації підтримки та розвитку креативності. Це абсолютно інноваційний для України захід, і українські команди, яких було всього 5, були в якості гостей. Але, в той же час брали активну участь в змаганнях та мали можливість показати свої здібності.
Настав час поділитися тим, до чого йшла моя команда впродовж декількох місяців. Олімпіада з креативності 2018 Польща заповнила цікавою повістю ще декілька сторінок моєї Книги Життя, яка ніколи не закінчиться.
Пройшовши важкий шлях підготовки до чогось незнаного, того, чого ніхто з нас досі не робив та не відчував, я зрозуміла, що команда не може існувати без лідера. Тимчасовий чи постійний, керівник повинен бути завжди. Усі не можуть виконувати рівні за навантаженням обов’язки. Можливо, це ще не кінцевий висновок, але поки що він такий.
Коли готуєшся до предметної олімпіади, ти у постійному контакті із вчителем. Будучи у складі міжрегіональної команди, навчання та підготовка були цікавими, але водночас складними для мене особисто. У цьому випадку все трішки по-іншому. Навчання дистанційно, по відеозв’язку – це дійсно складна річ, особливо, коли кожен із членів команди завалений іншими справами, і треба знайти годинку в один час і якнайпродуктивніше його провести. Це й привчило мене до ще більшої пунктуальності та відповідальності за іншого.
Мені ще ніколи не доводилося бути у ролі актора чи взагалі якось бути задіяною до дійства, не враховуючи шкільних свят, тому це був незабутній досвід репетицій у потягах Київ-Перемишль-Вроцлав, виготовлення декорацій та вміння викручуватися.
Так, підготовка зайняла майже весь час Олімпіади, але по відчуттям оті 5 днів, проведені у Польщі, ба навіть оті 8 хвилин виступу ніколи не зрівняються. Чесно кажучи, мені ніколи не доводилось виходити на сцену разом із командою, відчувати себе невід’ємною та незамінною частинкою цілого, коли від кожного і від тебе особисто залежить конкретний результат. Бачачи перед тобою іноземне журі, які прискіпливо оцінюють виступ, а далі у величезному глядацькому залі сидять діти та махають прапором України, то емоції переповнювали мене всю, торкаючись кожної клітинки. Ось в такі моменти я дійсно горда за Україну.
Олімпіада принесла мені не тільки особисті звершення та здобутки. Серед 6 країн, що брали участь в Олімпіаді, а це Греція, Туреччина, Китай, Мексика, Польща та Україна, 5 команд, що представляли нашу країну, виступили під шалені оплески. Під час змагань ми знайомилися із іноземними делегаціями. Можливо, ми були першими в їхньому житті українцями, якимось їхнім особистим збірним поняттям нашого народу. Тому це було так важливо, особисто для мене, представити країну.
Серед більш, ніж 300 різних команд лише 18 могли бути переможцями. І Україна у віковій категорії 9-11 років виборола 1 місце. Інші 17 посіли польські команди. Тепер у моєму особистому списку є +1 причина, чому я горджусь Україною. Це шалені емоції та неоціненний досвід.
Дякую перш за все, організаторам DI 2018 та Малій академії наук України за чудову можливість побувати на такому крутому заході та відчути реальну підготовку. Безумовно неймовірна вдячна нашим компасам – Юлії Кравченко та Любаві Душко, які весь цей час направляли нас у правильне русло та допомагали вибратись із штормів та оминути рифи. Дякую своїм батькам та друзям за моральну та матеріальну підтримку. І звичайно ж, рада мати таку команду (Арсен Шумейко, м. Миргород; Юлія Одинець, м. Полтава, Анна Матвійчук, м. Кривий Ріг; Дарина Худіяш, м. Київ; Михайло Нетребко, м. Кривий Ріг), з якою і в гори, і в море.
P.S. Польща відкрила для мене ще одне прекрасне місто мрій – Вроцлав, його ще називають «польською Венецією», в якому 5 річок,, 12 островів та 112 мостів. Хоча він і схожий на інші польські міста своїми кольоровими будиночками, площею Ринок, але Вроцлавський університет та маленькі гномики, які є частиною культурних традицій та туристичних родзинок саме Вроцлава, засядуть в моїй голові ще надовго.
Марія Панченко, учениця 9 класу Заводської ЗОШ № 2, член Малої академії наук України
Виконавчий комітет