Герої не вмирають. Небесна Сотня.
20 лютого 2014 року – пам’ятний день в літописі життя українського народу. Саме в ці дні, чотири роки тому, під час Революції Гідності, протистояння між українським народом і тодішнім режимом сягнуло свого піку. 20 лютого 2014 загинуло найбільше активістів Майдану. Наступного дня офіційна влада України юридично визнала жертвами загиблих мітингувальників. Цього ж дня на Майдані відбулося прощання із загиблими повстанцями, яких в жалобних промовах назвали «Небесною сотнею», а під час прощання з загиблими лунала жалобна пісня «Плине кача...», яка стала українським народним реквіємом. Юні хлопці, чоловіки та жінки вже ніколи не повернуться додому, не обіймуть близьких, не посміхнуться друзям. Сумно і боляче. Хто б міг подумати, що в 21 столітті, після всього, що пережила наша (і не тільки) держава, все повториться знову. Схоже, людство не квапиться вчитись на своїх помилках… Сьогодні кількість загиблих вже вимірюється тисячами. І кінця, поки що, цьому не видно. Не будемо говорити про те, хто і за що бореться. Ця тема вже достатньо висвітлена в просторах інтернету, в коментарях, у повсякденних розмовах в чергах та автобусах. Давайте в цей день просто віддамо шану тим, хто "положив серце й душу за нашу свободу". А ще, давайте вшануємо тих батьків, які ніколи не дочекаються сина; ту дружину, яка ніколи більше не зможе обійняти свого чоловіка; ту дитину, яка вже ніколи не побачить батьківської посмішки. Їм доводиться жити з цим болем щодня. І, при всіх намаганнях допомогти – словом, ділом, грішми – ми ніколи не зможемо полегшити їхні страждання. Вшановуючи пам’ять загиблих на Майдані школярі і вчителі Заводської ЗОШ №2, міський голова та працівники міської ради поклали квіти біля пам’ятника «Героям України». Як би ви не ставились до Майдану, що би ви не думали про його учасників, єдине те, що прості люди хотіли кращого майбутнього для українців, вже варте пошани. Вони розпочали процес духовної перебудови нації та передали естафету нам. Україна заплатила надто високу ціну за звільнення від диктатури і свій цивілізаційний вибір – бути частиною Європи. Тож пам’ятаймо героїв, що полягли у битві за європейське життя та краще майбутнє своєї країни. Вони не побоялися висловити протест тодішній владі та докорінно змінити хід історії. Пишаймося та шануймо тих, хто віддав найцінніше – життя за мирне небо та спокій у кожній родині!
А.Загорулько, студентка КНУ ім. Т.Шевченка
Виконавчий комітет