Бережи рідну природу – залишайся людиною!
Шанування дерев у нашого народу бере початок із сивої давнини, коли наші Предки поклонялися деревам як Богам. На території України до прийняття християнства було багато священних гаїв, куди ходили на поклоніння Богам природи, там росли священні дерева, відбувалися народні обряди. Образ дерева присутній у всіх сферах культури українського народу, бо це відображення цілісної картини будови Всесвіту, яка була характерна для світогляду русичів та і всіх слов’ян. Дерево – це модель триєдиної вертикальної структури Всесвіту.
У давні часи українці дуже бережливо ставилися до Природи, бо були єдині з нею.Коли потрібно було спиляти дерево – просили в нього пробачення, говорили для яких цілей використають деревину і обіцяли посадити дерево такого ж виду і обов’язково виконували свою обіцянку.
Так жили наші Предки. А до чого ж ми дожилися в нашому житті? Здається знищення стало сенсом нашого життя. Наші громадяни, виходячи на вулиці, дуже часто втрачають людський облік у повному сенсі цього слова. Залишається тільки людська подоба із звірячими інстинктами (у давній культурі рівень таких людей називали «животина»).
Потреба поїсти, випити, спаритися і нищити все на своєму шляху стала основою життя, на превеликий жаль, значної частини наших громадян. І годі говорити їм, що природа жива, що дерева волають про своє спасіння, що їм теж боляче, але людина на стільки стала приземленою істотою, що не відчуває вібрацій природного світу.
Заговорити на цю тему мене спонукав обурливий випадок жорстокого поводження з природою. В центрі міста, в районі «Полтава банку», в новому сквері увечері, 10 серпня, під час молодіжної тусовки, як зараз модно говорити, зламано дерево (декоративний глід).
Може й селфі зроблене цього «геройського вчинку». Бо ми ж зараз кожен крок свій фіксуємо і хизуємося з цього. Дуже погано, що розплата за такі ганебні вчинки наступає не зразу і не завжди навіть і з тією людиною, яка творить зло. Добре, якщо той хто це зробив одразу поламає руку чи ногу. А якщо пройде час, і його син чи дочка, онук чи онучка буде розплачуватися невиліковними хворобами, і цей же батько чи дід знову ж буде клясти весь світ. Бо за що ж страждає дитина?
Той, хто познущався з дерева, я думаю, якщо і прочитає цю інформацію – не зрозуміє її. Але ж невже серед оточуючих, які були в той вечір в центрі міста, не було нормальних людей, які могли б зупинити цього «відморозка»? Невже вся молодь, а може і не молодь, у нас така, «м’яко кажучи», низько моральна? Чи може світ перевернувся? Може знущання над природою, прояви агресії і руйнування і є героїзм?
Природа уже карає цей світ, Земля уже не в змозі витримувати тягар агресивних і аморальних людців.
Прадавня заповідь нашого народу: живи по Совісті і в Ладу з Природою – залишилася актуальною. Нехай кожен подумає над цими словами, звичайно, якщо є ще чим думати.
Л. Мащенко
Виконавчий комітет