Головна Новини

Спогади про діда Оніщенка Миколу Івановича

 Опубліковано: 10 травня 2018, 15:58

Декілька штрихів з історії війни з фашизмом, про шляхетних людей нашого міста, які воювали, потім повернувшись працювали над відновленням країни та жили поряд з нами..
Вирішив написати за свого діда – Оніщенка Миколу Івановича.
Нажаль знаю про діда та його подвиги дуже мало, він не любив розповідати про війну, не святкував пафосно та й бойові нагороди, а вони в нього славетні, не носив напоказ.
Взагалі святкувати з парадами День Перемоги, як ми його знаємо, почали з 1965 року!
Завдяки сайту podvignaroda.ru я дізнався про героїчне минуле свого діда.
Але ж навіть сухі описи в нагородних листах не передають насправді, що ці героїчні люди зробили задля нашого мирного майбутнього та що пережили!
Помер дід у 1978 році, коли мені було шість. Нажаль, так і не розповівши мені про своє минуле, про війну, про подвиги та про те, якою страшною ціною дісталася перемога українському народу.
Ось декілька штрихів з його біографії.
Народився Оніщенко М.І. в 1919 році у Кривому Розі. В 1939 році закінчив Рязанське Військове училище. До цього виховувався у дитячому будинку, хоча мати була жива. Напевне, причина в голодоморі.
На війну пішов в серпні 41-го і з цього часу постійно був на передовій (див. нагородні листи), аж до квітня 44-го року. Був тричі поранений востаннє – в 44-му і списаний за пораненням.
Був нагороджений бойовими орденами: двома орденами «Червоного прапора», «Вітчизняної війни ІІ ст.», орденом «Олександр Невський». Кожен орден має свій нагородний лист та наказ, які містять описи подвигів діда. Також, за взяття міста Орел був поданий до нагородження третім орденом «Червоного прапора», але за конфлікт з «особістом», був знятий з нагородження. На той час три ордени бойового «Червоного прапора» прирівнювались до звання «Героя Радянського Союзу».
За його двоюрідного брата, який був Героєм СРСР та помер в 1945 році від поранень, нажаль мені нічого не відомо.
В післявоєнний час, в 50-тих роках, Микола Іванович був головою селищної ради (на той час Сталінка). Також був директором будинку інвалідів, працював в школі викладачем фізичного виховання та військової справи. Ось де, напевно, і мені передалась любов до спорту, дітей та викладацької діяльності.
Вчитуючись в нагородні листи, хочеться хоч трішечки бути схожим на нього.
Пам’ятайте та вивчайте історію, щоб ніколи більше вона не повторювалась.
НІКОЛИ БІЛЬШЕ..

/Оніщенко О.А. голова боксерського клубу «АЛЕКС»/

Виконавчий комітет



    Твіт