Бережи українське – носи вишиванку!
Травень – весняний місяць, наповнений мальовничістю, красою і неповторністю природи. Місяць багатий на різні свята: державні, християнські та древні язичницькі. Всі вони зливаються, доповнюють одне одного і вже не бачиш кордону між ними, бо вони за всі часи історії нашого народу тісно переплелися в одне перевесло радості і смутку, пісні і молитви.
Травень починається древнім святом поклоніння Богині Матері (1 травня). Майя, покровителька жінок–віщунок – давньослов’янська Богиня рослинності, яка замаює листом дерево, землю вкриває зеленотрав’ям та різноманіттям квіту. 2 травня – день поклоніння Богині Живі. За повір’ям, Богиня Жива перетворюється в зозулю і починає пророкувати довгі літа життя. Ще в цей день святкують Солов’їний Великдень (прилітають соловейки). Моляться про довголіття і здоров’я.
Свято Русалії – сьомий тиждень після Великодня (Ярила красного), випадає на початок травня, коли й належить святкувати розквіт трав (зелені святки). Це свято берегинь Роду, поминаємо душі Праматерів. Разом із зеленим клечатям у суботу Душі заходять до нашої оселі, щоб подивитися на наше життя. В ці дні плетуть вінки, заплітають берізку, заквітчують хату і подвір’я. Жінки розвішують на деревах рушники, стрічки, шматочки полотна – «Русалкам на сорочку», дівчата кидають у воду вінки, пахучі зела – це пожертви Русалкам.
Русалчин Великдень – четвер на Русальному тижні.
Зільник – 10 травня. У цей день збирають різне весняне зілля і копають цілюще коріння. Давній матріархальний культ – день знахарок.
Саме в цей багатий на народні обрядові свята місяць в Україні святкують День вишиванки. Адже значна роль у матеріальній культурі українців належить одягу, який часто є мистецьким витвором. В українських музеях зберігаються зразки тканини із скіфських курганів. Виробляли тканини з вовни, льону, конопель.
У Київському історичному музеї розміщено фрагмент тканини з вишитим язичницьким орнаментом, який не тільки прикрашав виріз сорочки, а був оберегом від злих сил.
В орнаментах вишивки – символічні язичницькі зображення, в яких закодовані древні знання нашого Роду, які є магічними символами, що оберігають людину з прадавніх часів: Дерево життя, символ безкінечності світу, різноманітні свастики (знаки Сонця, Сварога, Сварги), косі хрести, які були відомі ще до прийняття християнства, різної форми розетки. Нажаль, знання про значення багатьох символів втрачені і вони перетворилися в звичайні орнаментальні мотиви.
Про те, що «вишивка» на території України була відома з незапам’ятних часів, свідчать «скіфські баби», на яких видно схематичні зображення вишивки на уставках, подолі, манжетах рукавів.
Із ХІІІ століття, коли давньоруські землі зазнали значного спустошення від монголо-татар, поступово місцеві феодали, спілкуючись із завойовниками, щоб зберегти своє право пригноблювати народ, запозичували у тих форми одягу. Так увійшли у побут населення Московії татарська косоворотка, яка не була характерною для слов’ян, або жіночі головні убори Тульської та Рязанської губерній. Так само в жодного зі слов'янських народів не було широких сарафанів, що своїм кроєм, і формою, і зображенням нагадують одяг народів Сходу.
На території України одяг різних верств населення відрізнявся за формою кроєм і якістю тканини. Купці та бояри носили корзно (плащ) підбитий хутром, гаптований складним орнаментом з дорогих ниток, що скріплювався дорогою застібкою на одному плечі. Верхнім одягом простого люду була свита, яка бере свій початок зі скіфських часів. Чоловічі штани залишались незмінними впродовж століть: влітку – полотняні, вільного крою, взимку – вовняні, що вбиралися в чоботи. Широкі козацькі шаровари були витіснені сучасними брюками аж на початку ХХ століття.
Особливе, найпочесніше місце в українському національному костюмі посідає вишита сорочка, оздоблена різноманітними магічними символами, заряджена енергією молитви та української пісні. Сорочка завжди була оберегом у дальній дорозі, на ратному полі, на весіллі, на колосистій ниві. В кожну хвилину життя сорочка, в якій відображена її магічна сутність, захищає не тільки від впливу зовнішнього середовища, а й від злих духів і зурочень. Це – своєрідна ізоляція. Кожен елемент народного костюма відігравав роль оберега. Наприклад, фартух. Він захищає живіт жінки, особливо його рекомендували носити вагітним жінкам, щоб запобігти зуроченню майбутньої дитини. Також роль оберега відігравала вишивка на сорочці. Вважається, що вишивка – це класичний вид народного мистецтва. Вишивка на грудях, сонячному сплетінні захищає душу людини від руйнування, занепаду, умирання. Це давня українська традиція протистояти злу красою. Ось що спонукало довгими зимовими вечорами вишивати, гаптувати одяг собі і рідним, коханим, вкладаючи у вишиті узори найщиріші, найпотаємніші мрії та почуття. Нажаль, втрачено багато старовинних орнаментів, які тисячоліттями передавалися із роду в рід, як магічні захисні обереги. Кружки, зубці, ромби, зигзаги давніх орнаментів сьогодні ми сприймаємо як абстрактні лінії. Наші праматері не тільки зображали орнаменти, але й уміли «читати» їх. Це була складна абстрактно-знакова система, яка давала змогу пізнавати навколишній світ та жити у єднанні з природою.
Ці знаки символізували зображення землі і води, людей і тварин, птахів і рослин.
Ромбічні узори землеробських племен Трипільської доби були символом родючості. Такими орнаментами прикрашали фігурки Богинь, посуд. Ромб із крапкою – символ засіяного поля. Ромб з відростками і закрутками на зовнішніх кутах символізував паростки зерна. Круг, розетки – зображення сонця. Як відомо наш народ був великим сонцепоклонником. Дерево з численними гілками, квітами – Дерево життя, продовження Роду. Зображення листків – пам'ять про те, що наші пращури втиралися дубовим листям, поклонялися богу Перуну.
Ідея родючості полів, плодючості тварин, продовження роду людського навіки закарбувалася в орнаментах на українській вишиванці і передалася від покоління до покоління. Вишивка – це своєрідний заповіт наших Предків, переданий у своєрідній мистецькій формі. То ж ми не маємо права забувати древні заповіти. Шануймо нашу магічну, надзвичайної краси вишиванку. Носімо її з любов’ю. І хай ніколи не перерветься нитка життя українського роду, якою наші бабусі вишивали на рушниках та сорочках, якою Богиня Доля тче кожному з нас дорогу життя.
Вишиванка — поема життя
Вишиванка — поема життя,
Закодована вічність в узорах.
Їй ніколи нема забуття:
Геній Роду не стерти на порох!Ми первинні, як сонце й вода.
Колисала нас люля жар-птиці.
Україно, ти знов молода —
Невичерпна духовна криниця.Ми збагнули віків таїну,
Усвідомили мудрість відкриту:
І Трипілля святу сивину,
І космічні набутки для світу.В колі Розуму, Правди й Добра
Воскресатиме квітами вдячність.
Возвеличувать Рідне пора —
Заповідану предками святість!
Лель-Анатолій Загрудний
Виконавчий комітет